субота, 19 березня 2016 р.

Ну що б, здавалося, слова... До уродин Ліни Костенко.

                                                                               

Вечірнє сонце, дякую за день! 
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
За те, що вчора встигло оддзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
  Вечірнє сонце, дякую за всіх,
     котрі нічим не осквернили душу.
    За те, що завтра жде своїх  натхнень.
            Що десь у світі кров ще не пролито.
   Вечірнє сонце, дякую за день, 
                       за цю потребу слова, як молитви.