Ну що б, здавалося, слова... До уродин Ліни Костенко.

                                                                               

Вечірнє сонце, дякую за день! 

Вечірнє сонце, дякую за втому.

За тих лісів просвітлений Едем

і за волошку в житі золотому.

За твій світанок, і за твій зеніт,

і за мої обпечені зеніти.

За те, що завтра хоче зеленіть,

За те, що вчора встигло оддзвеніти.

За небо в небі, за дитячий сміх.

За те, що можу, і за те, що мушу.

  Вечірнє сонце, дякую за всіх,
     котрі нічим не осквернили душу.
    За те, що завтра жде своїх  натхнень.

            Що десь у світі кров ще не пролито.

   Вечірнє сонце, дякую за день, 

                       за цю потребу слова, як молитви.